E-mail: Пароль:
E-mail или пароль указан неправильно
Форма Регистрации
E-mail:
Этот e-mail адрес уже занят
Пароль:
Укажите пароль
Логин:
Укажите Имя пользователя
капча
Код:
Неверно указан код
Ты можешь загрузить свою аватарку самостоятельно, либо мы можем взять её с твоей страници в одной из социальных сетей:
Аватарка Facebook:»
Аватарку получить не удалось
VKontakte:»
Аватарку получить не удалось
Twitter:»
Аватарку получить не удалось
Дополнительно
На ваш e-mail было отправлено письмо.
13.07.2011

Сергій Пантюк: Не шкодуйте грошей на книжку. Бо читати – це багатіти. А духовно багатий – завжди вищий за просто багатого

0ком

Сергій Пантюк – український поет, письменник. Член Національної спілки журналістів України та Національної спілки письменників України.


Пане Сергію, якою повинна бути, у Вашому розумінні, якісна література і чи є така в наш час?


Якість літератури – питання відносне. І дуже суб’єктивне. Кожен читач має свої критерії. Їх максимально і має враховувати письменник. Але є й критерії загальні – якісна мова, енергетика тексту, виклад матеріалу, сюжет чи певна логіка «потоку свідомості», тощо. Позитивними є також і так звані «інтелектуалізм» та «асоціативність». Словом, як казала моя бабуся, на кожен товар є свій покупець.


Але література – поняття широке. Те що є хорошою ознакою прози, може бути програшним для поезії чи драматургії. І кожен письменник має знати усі ці моменти.


А стосовно наявності сучасної якісної української літератури – то тут все гаразд. Поки хтось говорить про її відсутність – вона собі розвивається й міцніє. Найсвіжіші приклади – «Записки українського самашедшого» Ліни Костенко та «Чорний ворон» Василя Шкляра. Попри різнопланову критику цих творів, наклад видань давно перетнув стотисячну позначку, чого з українською книгою давненько не бувало.


Що можете сказати з приводу сучасної української літератури? На якій стадії свого розвитку вона знаходиться зараз?


Що стосується загального рівня розвитку української сучасної літератури, то, думаю, вона починає наближатися до свого «срібного» віку. Все найкраще у нас ще попереду. Але вже тепер можна говорити про зростанння цікавості до нашої літератури за кордоном. У Польщі, Німеччині, Австрії, Франції, Італії та інших країнах Заходу виходять переклади книжок українських авторів. Сергій Жадан був номінований на «Людину року» в Росії, одна з його книжок потрапила до їхньої топ-п’ятірки. Хіба це не показник?


Хто він – наскрізний образ у письменницькій та поетичній творчості Сергія Пантюка?


Мабуть наскрізним образом у творчості кожного письменника має бути людина, першочергово, її духовне життя, реакції на виклики та подразники суспільства і таке інше. Просто, кожен автор нагороджує своїх персонажів більшою чи меншою частиною себе. Моя поезія – це дуже багато автора, відсотків 90. Усі, хто мене знає і як письменника, і як людину, давно помітили це. Отже, мої персонажі – це жорсткі, іноді навіть агресивні, віддані ідеї люди, які, проте, здатні на справжнє кохання, ніжність, співчуття, сентиментальніть, інші високі почуття.


Що Вас надихає на творчість, чи може «хто»? Звідки черпаєте сюжети?


Творчість – складний процес, на перебіг якого впливає чимало різноманітних чинників. Але першим і найдієвішим була й залишається моя родина – дружина Тетянка, сини Яромир і Богодар. От навіть зараз я прагну відповідати на Ваші запитання, а вони повзаються по мені, наче мавпенята по пальмі. Хіба ж можна в такій ситуації щось робити без натхнення? (посміхається, прим. ред.)

А щодо сюжетів, то їх і шукати не треба, саме життя підкидає. До прикладу, усі новели з книжки «Як зав’язати з бухлом і курінням» – історії, які трапилися або зі мною, або з близькими та знайомими мені людьми. Хоча дехто казав – у житті такого бути не може...


Ні для кого не секрет, що Ви – затятий патріот і активний громадський діяч. Ви все ще сподіваєтеся «вибороти» Україну?


Що значить – сподіваюся вибороти? Україна була, є і завжди буде, це поняття духовне. Те, що переживаємо зараз – Господній урок для всіх. Бо кожен з нас однаково винен у тому, шо ми не живемо в зовсім інакшій країні. Ми не зуміли побороти в собі рецидив азійства, чекаючи, що посажений нами ж на престол новий царь-батюшка все вирішить за нас. Ми до хрипоти кричали «Ющенко – так!» і «Бандитам – тюрми!», а треба було кричати «Дайош нову країну, новий устрій, нову Конституцію!» А вся ця теперішня шушваль – лише прощальна відрижка совка, в якої попереду є два шляхи: або повністю стати на європейські рейки, або потрапити під гільйотину історії. Другий – більш імовірний.


Якою бачиться Україна за двадцять років?


Нормальною, переважно аграрною, хоча й на великий відсоток промисловою. В міру глобалізованою, в міру – націоналістичною. Устрій бачу у вигляді піраміди, на вершині якої стоїть Людина, Особистість. Це пріоритет. Трохи нижче – родина, ще нижче – спільнота, ще нижче – конгломерат спільнот, об’єднаних спільними інтересами, або громада. Кожен чиновник – менеджер, найнятий цією громадою на визначений термін, кожен шериф, префект і суддя – теж. Адже сьогодні будь-яка громада здатна утримувати служителя культу, а нерідко й кількох, але чому вона не здатна утримати вчителя чи тих же ладоохоронців? Чому ці люди є упослідженими державою і змушені жити на дрібні подачки і трішки більші хабарі? Отже, місце держави в майбутній Україні – найнижче – вона має стати підвалиною громадянського суспільства, а не паразитарною надбудовою.

Якщо Міністерство освіти і науки вирішило б залишити у шкільній програмі лише одну книгу, яку книгу Ви порадили б зробити основною?


Звичайно ж «Кобзар», але щоб учні його просто читали й обговорювали, а не слухали сумнівні потрактування численних критиків та методистів у виконанні не завжди фахових вчителів.


На одному з Інтернет-ресурсів зустріла: «Сергій Пантюк дотичний до бардівського руху…». На скільки «дотичний» і про що саме йдеться?


Ще на початку 90-х років минулого століття я познайомився з бардівською формацією зі Львова, яка називала себе «Товаристо автентичної музики». Туди входили Олесь Старовойт, Андрій Гавур, Віктор Царан, Тетяна Гурська та дует «Образ» у складі Андрія Саєнка й Ігоря Тітика. Власне, з ними й розпочалася творча співпраця, яка все ще триває. Андрій Саєнко (за сумісництвом – мій кум), попри те, що сам є чудовим поетом, почав писати музику і на мої тексти. Згодом цю ініціативу підхопили інші барди та гурти, тож сьогодні я навіть не можу відстежити, скільки і чого написано і виконувалось. Знаю, що в «Образу» є цілий диск пісень на мої тексти. Низку «моїх» композицій має і неймовірно цікава автор і виконавець Лариса Бережан. Нещодавно почув себе у якійсь дико надсучасній інтерпретації від молодого, але перспективного гурту «Артіш». А добив мене Сергій Василюк із «Тіні Сонця» – вони зробили рок-композицію на текст, який, здавалося б, і прочитати важко, не те що співати.


Та найцікавіша доля у пісні Андрія Саєнка на мій текст «Арій прощається». Тільки я чув прізвища, здається, п’яти її «авторів». До речі, уперше це зробили запорізькі студенти – приписавши Сергієві Жаданові. А одного разу якийсь добряче «теплий» хлопець розповідав мені на вухо, що саме він написав цю пісню – і слова, і музику. Я йому «вірив» і обіцяв наступного дня похмелити. Але він удруге так і не прийшов.


Взагалі, українська авторська пісня – явище унікальне, його треба підтримувати і популяризувати. Той же Андрій Саєнко для цього заснував молодіжний бардівський фестиваль «Срібна підкова», Віктор Нестерук – фестиваль «Дикий мед», Петро Картавий регулярно видає електронний бюлетень про авторську пісню. Та й аз грішний ще жодного «Сліва-фесту» без бардів не провів. Нещодавно витяг на столичну сцену трьох самородків з Хмельниччини – Ігоря Білого, Олександра Зарічного та Віктора Цимбалюка і неймовірного Євгена Петлю з Кривого Рога – разом з його гуртом «Велосипед».


 У Вас є свій «рецепт щастя»?


Жити так, щоб з-під «копит» летіли, як мінімум, іскри. Пишатися минулим і не боятися майбутнього. В усьому бути оптимістом. Не робити нікому того, чого не хочеш, щоб хтось робив тобі... Що ще? Ага, ніколи не вести перемовин з ворогами. Ворогів потрібно бити.


Що побажаєте запоріжцям?


Що може побажати лісовий мешканець нащадкам славних козаків? Мабуть, щоб кожен, у кого є шабля, не пошкодував грошей і на книжку. Бо читати – це багатіти. А духовно багатий – завжди вищий за просто багатого. І ще – усіх земних благ. Про них теж забувати не варто!(посміхається, прим. ред)


Бліц-опитування
 

Головне достоїнство Сергія Пантюка: якщо скажу, що скромність, однаково не повірите (сміється, прим. ред.)


Головний недолік:
скидаю набутий негатив на найдорожчих людей. Прагну з цим багато років боротися, але нічого не виходить


Улюблені актори:
Дід Панас (Павло Вескляров), Іван Миколайчук, Богдан Бенюк, Володимир Висоцький, Олексій Петренко, Ентоні Хопкінс, Брюс Віліс.


Улюблена музика:
«Рутенія», «Вій», «Кому вниз», «Вперше чую», «The Вйо», «Тінь Сонця»... А ще барди, а ще світова класика, а ще європейська рок-класика, а ще європейський рок-н-рол. Простіше сказати – усе, окрім примітивної попси.


Не можу прожити без:
родини, лісу, свого Сокільця – села, в якому народився, бухельця, справжніх друзів.


Найавантюрніший вчинок:
добряче «взявши на груди», грали з Іваном Андрусяком в «російську рулетку». Усі шість натискань курка виявилися нерезультативними, дякувати Богові. Контрольне сьоме натискування – і постріл бабахнув у повітря.


Улюблена кухня:
український борщ «До панського столу» від моєї прабабусі Марфи Франчук. Його рецепт можна знайти в Інтернеті. Рибна юшка, грибні супи, плов, деруни і мамалига з бринзою. Все це вмію готувати сам.


Девіз Сергія Пантюка:
«До всього причетний, за все відповідальний!»

спілкувалася Юлія Лишенко


Материалы по теме:
СБУ оприлюднила записи переговорів помічників нардепів із російськими кураторами СБУ оприлюднила записи переговорів помічників нардепів із російськими кураторами
СБУ оприлюднила записи переговорів помічників нардепів із російськими кураторами
Видео выступления Президента Украины на саммите YES в Киеве
Заявление Яценюка об отставке (ВИДЕО)