E-mail: Пароль:
E-mail или пароль указан неправильно
Форма Регистрации
E-mail:
Этот e-mail адрес уже занят
Пароль:
Укажите пароль
Логин:
Укажите Имя пользователя
капча
Код:
Неверно указан код
Ты можешь загрузить свою аватарку самостоятельно, либо мы можем взять её с твоей страници в одной из социальных сетей:
Аватарка Facebook:»
Аватарку получить не удалось
VKontakte:»
Аватарку получить не удалось
Twitter:»
Аватарку получить не удалось
Дополнительно
На ваш e-mail было отправлено письмо.
24.08.2012

День Независимости: почему украинцы так и не стали свободными и счастливыми

0ком

День Независимости в календаре праздников рядового украинца значит не больше, чем дополнительный выходной. За двадцать один год праздник национального освобождения и обретения самостоятельности не стал для рядового гражданина весомым поводом для радости, ключом к успеху.

 

И я понимаю – почему. Скажите, кто отмечает день получения паспорта, водительских прав, или мульти-визы в ЕС? Зато почти каждый из нас с большей или меньшей помпой отмечает день рождения себя или, что важнее, своего сына или дочери. Так же и со страной. Независимость случившаяся фактически осталась для народонаселения отметкой в паспорте, не превратившись в по-настоящему значимое Событие. Навіть цей текст я, громадянин Незалежної України, чомусь почав писати російською мовою, і не роблю спроби якось себе виправдати.

 

Так, за двадцять один рік Незалежності люди, які живуть в цій країні, не стали вільними і щасливими. Навпаки – вони занурились у злидні, втомились від брехні і щоденного виживання. Може таке з ними сталось через відсутність прагнення до справжньої свободи, а отже -  і до особистого успіху (сучасного синоніму слова «щастя)?

 

Кажуть, що раби не можуть стати вільними людьми, бо звикли комусь служити, і тому після звільнення можуть нормально виконувати тільки одну роботу – доглядати інших рабів. Українці, здавалось, давно позбулись ярма, але страх лишився. Відомий психіатр Семен Глузман в передостанньому числі чи не єдиного україномовного тижневика «Країна» визначає страх як головну причину, що стримує поступ людини до свободи, до пізнання своїх можливостей і відкриття світу для себе і навпаки – себе для світу.

 

Типовий український «бізнесмен» починав свій шлях до успіху ще за радянських часів в гарячому цеху на заводі, або студентом у колгоспі на збиранні врожаю, чи ватажком загону відчайдушних комсомольців, як і багато хто в ті часи. Та раптом в середині 90-х саме він виявився власником кількох занепалих підприємств з боргами та порожніми цехами. Але  несподівано на допомогу «бізнесменові» прийшла кон’юнктура із попитом на напівфабрикати і металобрухт і все закрутилось по колу, як вальс по нотах: купив, продав, сховав прибуток в офшор. І так десятки разів.

 

Та чомусь подібні «історії успіху» не друкує величезними тиражами жодне видавництво, а семінари про ведення бізнесу в країні, де живе найбагатша людина Європи, читають якісь заїжджі американські чи італійські невігласи, що заробили свої жалюгідні мільйони роками важких помилок та сміливих експериментів. Хто-небудь чув про мільйони переглядів «промови Ахметова» перед студентами на YouTube, чи «цитати з виступу Коломойського на якомусь зібранні з нагоди вручення йому якоїсь премії», що прикрасили перші шпальти провідних економічних видань світу? Хіба що Віктор Федорович може з гідністю тримати чоло зі своїми «авторськими гонорарами» за навіть ще ненаписані мемуари, але навіть він -  професор(!) втрапив у халепу з плагіатом в останній книжці – така карма.  

 

Так от, я думаю, що в країні навіть багаті та заможні соромляться, себто бояться, говорити правду про походження своїх статків, бо всі решта знають як і в який спосіб ці люди стали тим, хто вони є. Але ці  «всі» бояться чи соромляться спитати напряму - як це їм вдалося без Оксфордів і Кембріджів за плечима, навіть без допомоги батьків-мільйонерів?

 

Спочатку могли б наважитися не цей крок журналісти (якщо вони є), а потім вже, за наслідками відповідей, і в залежності від їхньої щирості – міліція та прокуратура. Чи може потім, після довготривалого пошуку доказів своєї невинуватості, їх би виправдав самий незалежний печерський суд світу – хтозна. Та цього нема, є тільки страх у глянцевій обкладинці «успішного» життя невеликої кількості справді заможних, але все ще не вільних людей.

 

Двадцять один рік українці у більшості бояться визначитись, хто вони є – бідні родичі «великої» імперії чи громадяни Незалежної держави Україна. Тобто не усвідомлюють різниці: чи  отримали клаптик паперу у вигляді синього паспорту з тризубом, чи то шанс побудувати нове життя.

 

Через це зміна політичної влади не призводить до  суттєвих змін в середині країни – а отже і в полегшенні долі окремого «невизначенця». На противагу невеликій купці «успішних», хто знає, чого прагне, за яку ціну, і готовий цинічно здобувати своє. Навіть, тягнучи всю країну, як влучно висловився один мій друг, «вперед к назаду».

 

Павло Толстіхін

 


Материалы по теме:
Порошенко: В День Независимости наших врагов традиционно корчит, как чертей от ладана
Президент Виктор Янукович поздравил украинцев с Днем Независимости
В День Независимости на улицы Украины выйдут около 10 тыс. милиционеров
Почти половина украинцев не считают свою страну независимой (ОПРОС)
Новости Запорожья. Лучших работников образования отметили наградами
СБУ оприлюднила записи переговорів помічників нардепів із російськими кураторами СБУ оприлюднила записи переговорів помічників нардепів із російськими кураторами
СБУ оприлюднила записи переговорів помічників нардепів із російськими кураторами
Видео выступления Президента Украины на саммите YES в Киеве
Заявление Яценюка об отставке (ВИДЕО)